множина

Одне з найважливіших понять у математиці, яке вживається — як у повсякденній мові — у значенні колекції (набору) визначених об'єктів, є вихідним поняттям (т.зв. визначенням) аксіоматичної теорії множин; те, що елемент a належить до множини Z, записується у вигляді a∈Z, якщо не належить — a∉Z; пуста множина — м., яка не містить жодного елемента, позначається через Ø; м. A є підмножиною м. B (A міститься у B), якщо кожний елемент м. A є одночасно елементом м. B, позначається A⊂B.

Значення в інших словниках

1. множина — множина́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири множини́  Орфографічний словник української мови
2. множина — [множиена] -ни, д. і м. -н'і, мн. -иние, -ин  Орфоепічний словник української мови
3. множина — -и, ж. 1》 Форма числа, співвідносна з одниною, яка вживається тоді, коли мова йде про два предмети чи більше. 2》 мат. Сукупність елементів, об'єднаних за деякою ознакою.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. множина — МНОЖИНА́, и́, ж. 1. лінгв. Форма числа, співвідносна з одниною, яка вживається тоді, коли мова йде про два предмети або більше. Іменник “овцы” в множині родового відмінка він провідміняв “овцев”, плутав суфікси (Григорій Тютюнник). 2. мат.  Словник української мови у 20 томах
5. множина — Множина́, -ни́, -ні́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. множина — МНОЖИ́НА, и, ж. Форма числа, співвідносна з одниною, яка вживається тоді, коли мова йде про два предмети або більше. Іменник "овцы" в множині родового відмінка він провідміняв "овцев", плутав суфікси (Тют., Вир, 1964, 55).  Словник української мови в 11 томах