множина
МНОЖИНА́, и́, ж.
1. лінгв. Форма числа, співвідносна з одниною, яка вживається тоді, коли мова йде про два предмети або більше.
Іменник “овцы” в множині родового відмінка він провідміняв “овцев”, плутав суфікси (Григорій Тютюнник).
2. мат. Сукупність, зібрання об'єктів із певною загальною ознакою.
Довільне зібрання певних предметів нашої інтуіції чи інтелекту, які можна відрізнити один від одного і які уявляються як єдине ціле, називається множиною (з навч. літ.).
△ (1) Відкри́та множина́, лог. – точкова множина, будь-яка точка якої є для неї внутрішньою.
Суспільство моделюється відкритою множиною, не є цілокупністю, йому властивий парадокс купи (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)