омела

Зелена рослина-напівпаразит родини омелових; поширена в Євразії, Африці, Австралії; бл. 70 видів; утворює в кронах дерев вічнозелені виделкоподібні розгалужені кущики; в Україні 3 види, з них найпоширеніша о. біла (на листяних деревах); клейкі білі ягоди (отруйні) о. розносять птахи; лікарська рослина.

Значення в інших словниках

1. омела — оме́ла́ іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. омела — омели, ж. Багаторічна вічнозелена рослина, яка паразитує на багатьох породах дерев.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. омела — ОМЕ́ЛА́, и́, ж. Багаторічна вічнозелена рослина, яка паразитує на багатьох породах дерев. Між вербами з темно-зеленими шапками омели блиснула ріка (О. Донченко); Розрослися, аж понахиляли своєю вагою гілки, кущі омели на в'язі, що ріс під школою (Ю. Мушкетик).  Словник української мови у 20 томах
4. омела — ОМЕ́ЛА, и, ж. Багаторічна вічнозелена рослина, яка паразитує на багатьох породах дерев. Між вербами з темно-зеленими шапками омели блиснула ріка (Донч., IV, 1957, 261); Розрослися, аж понахиляли своєю вагою гілки, кущі омели на в’язі, що ріс під школою (Мушк., Чорний хліб, 1960, 148).  Словник української мови в 11 томах
5. омела — Омела, -ли, омельга, -ги ж. 1) раст. омела, Viscum album. ЗЮЗО. І. 141. 2) — дубова. раст. Loranthus europaeus L. ЗЮЗО. I. 127.  Словник української мови Грінченка