присудок

гол. член речення, який виражається дієсловом (особовою формою або формою допоміжного дієслова та інфінітивом осн. дієслова), що означає дію або ознаку, яка приписується підметові.

Значення в інших словниках

1. присудок — при́судок іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. присудок — [присудок] -дка, м. (на) -дку, мн. -дкие, -дк'іў  Орфоепічний словник української мови
3. присудок — -дка, ч., грам. Один із двох головних членів двоскладного речення, що означає дію або стан предмета, вираженого підметом; предикат.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. присудок — ПРИ́СУДОК, дка, ч., лінгв. Один із двох головних членів двоскладного речення, що означає дію або стан предмета, вираженого підметом; предикат. Простий присудок виражається, як правило, особовою формою дієслова (напр. “Я пишу”) (з наук. літ.  Словник української мови у 20 томах
5. присудок — ПРИ́СУДОК грам., ПРЕДИКА́Т. Складений присудок; Виконувати роль предиката.  Словник синонімів української мови
6. присудок — При́судок, -дка; -судки, -дків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. присудок — ПРИ́СУДОК, дка, ч., грам. Один із двох головних членів двоскладного речення, що означає дію або стан предмета, вираженого підметом; предикат. Простий присудок виражається, як правило, особовою формою дієслова (напр. «Я пишу») (Сл. лінгв. терм.  Словник української мови в 11 томах