присудок
ПРИ́СУДОК, дка, ч., лінгв.
Один із двох головних членів двоскладного речення, що означає дію або стан предмета, вираженого підметом; предикат.
Простий присудок виражається, як правило, особовою формою дієслова (напр. “Я пишу”) (з наук. літ.);
Своєрідна в Головка .. будова фрази. У нього багато інверсій, присудок часто стоїть на першому місці (з навч. літ.).
△ (1) Ад'єкти́вний при́судок – присудок, виражений прикметником;
(2) Дієслі́вний скла́дений при́судок – присудок, що складається з неозначеної форми дієслова і допоміжних елементів – особових форм дієслів або модальних присудкових прикметників.
Складений присудок формують два його визначальні різновиди – дієслівний складений присудок та іменний складений присудок (з наук. літ.);
Іменна́ части́на при́судка див. части́на;
(3) Іменни́й [скла́дений] при́судок – присудок, до складу якого входить іменник, прикметник, числівник, займенник або дієприкметник.
В залежності від характеру призв'язкової частини розрізняють іменний і дієслівний складений присудок (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)