ротмістр

У ХVI- ХХ ст. пол. офіцерський чин; командир піхотної роти або загону кінноти.

Значення в інших словниках

1. ротмістр — ро́тмістр іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. ротмістр — -а, ч. У дореволюційній російській кавалерії та жандармерії, а також в деяких ін. європейських країнах – офіцерський чин, що відповідав чинові капітана в піхоті та інших військах; офіцер у такому чині.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ротмістр — РО́ТМІСТР, а, ч. У дореволюційній російській кавалерії та жандармерії – офіцерський чин, що відповідав чинові капітана в піхоті й інших військах; офіцер у такому чині. В наметі вже чекала вся польська рада воєнна, комісари, полковники і ротмістри (О.  Словник української мови у 20 томах
4. ротмістр — ро́тмістр (польс. rotmistrz, з старонім. rotmeister – голова, керівник) офіцерський чин у кавалерії, а також у жандармерії в дореволюційній Росії, Польщі, Австро-Угорщині та деяких інших європейських країнах. Відповідав чинові капітана в піхоті.  Словник іншомовних слів Мельничука
5. ротмістр — Ро́тмістр, -ра; -стри, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. ротмістр — РО́ТМІСТР, а, ч. У дореволюційній російській кавалерії та жандармерії — офіцерський чин, що відповідав чинові капітана в піхоті й інших військах; офіцер у такому чині. В наметі вже чекала вся польська рада воєнна, комісари, полковники і ротмістри (Мак.  Словник української мови в 11 томах