руни

Алфавіт ґерманців із II-III ст. до пізнього середньовіччя; найдавніший напис на наконечнику списа з Евре-Стабю (Норвегія, бл. 200).

Значення в інших словниках

1. руни — Ру́ни: — знаки старогерманської писемності; народний карельський і фінський епос [41]  Словник з творів Івана Франка
2. руни — I рун, мн. (одн. руна, -и, ж.). Літери давньогерманських алфавітів, що збереглися (перев. у скандинавів) у написах на каменях, зброї, прикрасах і т. ін. II рун, мн. (одн. руна, -и, ж.). Народні карельські та фінські епічні пісні.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. руни — (фінс.) — старовинні карельські, фінські та естонські епічні пісні, які виконують два співаки у супроводі кантеле. З карельсько-фінських Р. складається епос 'Калевала', естонських Р. — 'Калевіпоег'.  Словник-довідник музичних термінів
4. руни — РУ́НИ¹, рун, мн. (одн. ру́на, и, ж.). Літери давньогерманських алфавітів, що збереглися (перев. у скандинавів) у написах на каменях, зброї, прикрасах і т. ін. Якісь чужі, незнані племена людей чи звірів виринали дикі із сутіні віків, страшні, великі ..  Словник української мови у 20 томах
5. руни — ру́ни I (нім. Runen) знаки давньогерманської писемності (3 ст. н. е.). Рунічні знаки вирізьблювали на дереві, металі, пізніше – на могильних каменях тощо. II (від фін. runo – вірш, пісня) карельські й фінські народно-епічні пісні.  Словник іншомовних слів Мельничука
6. руни — РУ́НИ¹, рун, мн. (одн. ру́на, и, ж.). Літери давньогерманських алфавітів, що збереглися (перев. у скандінавів) у написах на каменях, зброї, прикрасах і т. ін. Якісь чужі, незнані племена людей чи звірів виринали дикі із сутіні віків, страшні, великі..  Словник української мови в 11 томах