руни
РУ́НИ¹, рун, мн. (одн. ру́на, и, ж.).
Літери давньогерманських алфавітів, що збереглися (перев. у скандинавів) у написах на каменях, зброї, прикрасах і т. ін.
Якісь чужі, незнані племена людей чи звірів виринали дикі із сутіні віків, страшні, великі .. Од їх лишились тільки дивні руни (Леся Українка).
РУ́НИ², рун, мн. (одн. ру́на, и, ж.).
Народні карельські та фінські епічні пісні.
Він сідав на камені найближче, У руках – папір і олівець. Так сидить і на папері ниже Руни ті рядочок по рядку... (П. Дорошко);
Людина високоосвічена, Еліас Леннрот надумав продовжити справу, розпочату своїми попередниками – .. записувати й публікувати народні руни (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)