шлунок

Частина травної системи; у хребетних розміщений між стравоходом і дванадцятипалою кишкою; широкий, з розвинутими м'язами; місце часткового перетравлювання їжі; у жуйних — вел., чотирикамерний (3 т.зв. передшлунки і сичуг).

Значення в інших словниках

1. шлунок — кн. орган травлення; (тварин) кендюх; ФР. утроба, живіт <н. набити шлунок>; шлуночок.  Словник синонімів Караванського
2. шлунок — [шлунок] -нка, м. (на) -нку, мн. -нкие, -нк'іў  Орфоепічний словник української мови
3. шлунок — ШЛУ́НОК, нка, ч. 1. Орган травлення людини, хребетних і більшості безхребетних тварин, що являє собою розширену частину травного тракту. Гості з голодними шлунками потрощили вечерю до останнього шматка хліба (І.  Словник української мови у 20 томах
4. шлунок — шлу́нок іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
5. шлунок — -нка і -нку, ч. 1》 Орган травлення людини, хребетних та більшості безхребетних тварин, що являє собою розширену частину травного тракту. || Рештки перетравленої їжі, що викидаються з кишечнику назовні. 2》 Страва, приготовлена з цього органа тварини.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. шлунок — ШЛУ́НОК (орган травлення), ЖИВІ́Т розм. (часто зі сл. боліти, біль тощо), ТРУ́НОК діал., УТРУ́НОК діал., КО́ВБИК діал. Гості з голодними шлунками потрощили вечерю до останнього шматка хліба, до рісочки (І.  Словник синонімів української мови
7. шлунок — Шлу́нок, -нку, -нкові, в -нку; -нки, -нків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. шлунок — ШЛУ́НОК, нка, ч. 1. Орган травлення людини, хребетних і більшості безхребетних тварин, що являє собою розширену частину травного тракту. Гості з голодними шлунками потрощили вечерю до останнього шматка хліба (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
9. шлунок — Шлунок, -нку м. Желудокъ. Лохв. у.; Гадяч. у.; НСѣверск.; Кіевск. у. Не йде на шлунок, та й годі. Лохв. у. От чоловік і здоровий на силу, а на шлунок не здоровий. Кіевск. у. І грек, набивши добре шлунок, сміявся та лигав пивце. Мкр. Г. 5.  Словник української мови Грінченка