шлунок

ШЛУ́НОК, нка, ч.

1. Орган травлення людини, хребетних і більшості безхребетних тварин, що являє собою розширену частину травного тракту.

Гості з голодними шлунками потрощили вечерю до останнього шматка хліба (Н.-Лев., III, 1956, 249);

Огир прислухався до травлення в своєму шлунку (Головко, II, 1957, 66);

У черевній порожнині, безпосередньо під діафрагмою, знаходяться печінка, шлунок і селезінка (Анат. і фізіол. люд., 1957, 7);

// Рештки перетравленої їжі, що викидаються з кишечника назовні.

Я почуваю себе добре. ..Шлунок добрий, язик чистіший (Коцюб., III, 1956, 451).

∆ Набива́ти (наби́ти) шлу́нок див. набива́ти.

2. Страва, приготовлена з цього органа тварини.

Свято вчини нам і шлунок мерщій приготуй для поживи (Зеров, Вибр., 1966, 357).

3. перен., розм. Про фізіологічну потребу людини в їжі.

Розповідав [батько] потім, як робили ото запальнички, майстрували бідони на молоко й гас, клопоталися не державною справою, а власними шлунками, за що потім не раз червоніли (Ю. Янов., II, 1954, 16);

Я рядовий життя і не більше. Потроху працюю, потроху мислю, бо кому ж хочеться бути просто придатком до свого власного шлунка… (Гончар, Тронка, 1963, 113).

Значення в інших словниках

1. шлунок — кн. орган травлення; (тварин) кендюх; ФР. утроба, живіт <н. набити шлунок>; шлуночок.  Словник синонімів Караванського
2. шлунок — [шлунок] -нка, м. (на) -нку, мн. -нкие, -нк'іў  Орфоепічний словник української мови
3. шлунок — ШЛУ́НОК, нка, ч. 1. Орган травлення людини, хребетних і більшості безхребетних тварин, що являє собою розширену частину травного тракту. Гості з голодними шлунками потрощили вечерю до останнього шматка хліба (І.  Словник української мови у 20 томах
4. шлунок — шлу́нок іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
5. шлунок — -нка і -нку, ч. 1》 Орган травлення людини, хребетних та більшості безхребетних тварин, що являє собою розширену частину травного тракту. || Рештки перетравленої їжі, що викидаються з кишечнику назовні. 2》 Страва, приготовлена з цього органа тварини.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. шлунок — Частина травної системи; у хребетних розміщений між стравоходом і дванадцятипалою кишкою; широкий, з розвинутими м'язами; місце часткового перетравлювання їжі; у жуйних — вел., чотирикамерний (3 т.зв. передшлунки і сичуг).  Універсальний словник-енциклопедія
7. шлунок — ШЛУ́НОК (орган травлення), ЖИВІ́Т розм. (часто зі сл. боліти, біль тощо), ТРУ́НОК діал., УТРУ́НОК діал., КО́ВБИК діал. Гості з голодними шлунками потрощили вечерю до останнього шматка хліба, до рісочки (І.  Словник синонімів української мови
8. шлунок — Шлу́нок, -нку, -нкові, в -нку; -нки, -нків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. шлунок — Шлунок, -нку м. Желудокъ. Лохв. у.; Гадяч. у.; НСѣверск.; Кіевск. у. Не йде на шлунок, та й годі. Лохв. у. От чоловік і здоровий на силу, а на шлунок не здоровий. Кіевск. у. І грек, набивши добре шлунок, сміявся та лигав пивце. Мкр. Г. 5.  Словник української мови Грінченка