шлунок
ШЛУ́НОК, нка, ч.
1. Орган травлення людини, хребетних і більшості безхребетних тварин, що являє собою розширену частину травного тракту.
Гості з голодними шлунками потрощили вечерю до останнього шматка хліба (І. Нечуй-Левицький);
Огир прислухався до травлення в своєму шлунку (А. Головко);
У черевній порожнині, безпосередньо під діафрагмою, розміщені печінка, шлунок і селезінка (з навч. літ.);
// Рештки перетравленої їжі, що викидаються з кишечника назовні.
Я почуваю себе добре. .. Шлунок добрий, язик чистіший (М. Коцюбинський).
2. Страва, приготовлена з цього органа тварини.
Свято вчини нам і шлунок мерщій приготуй для поживи (М. Зеров).
3. перен., розм. Про фізіологічну потребу людини в їжі.
Розповідав [батько] потім, як робили ото запальнички, майстрували бідони на молоко й гас, клопоталися не державною справою, а власними шлунками, за що потім не раз червоніли (Ю. Яновський);
Я рядовий життя і не більше. Потроху працюю, потроху мислю, бо кому ж хочеться бути просто придатком до свого власного шлунка... (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)