ізгой

У княжу добу особа, що з різних причин втратила попередній соціальний статус, вільна людина, яка перебувала під опікою Церкви; устав кн. Всеволода (XII ст.) зараховував до і.: поповича, що не вивчився грамоті, холопа, що викупився на волю, але не має засобів до існування, купця-банкрота, осиротілого кн., що втратив спадкові права; у XIV ст. категорія і. перестала існувати.

Значення в інших словниках

1. ізгой — Знедолена людина, якої відцуралося суспільство; вигнанець. Перші відомості про І. містяться у “Руській правді”, де ізгойство фігурує як юридичний інститут. Більшість І.  Словник із соціальної роботи
2. ізгой — Вигнанець, див. остракізм  Словник чужослів Павло Штепа
3. ізгой — ізго́й іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
4. ізгой — -я, ч. 1》 У Київській Русі – людина, що вийшла зі свого колишнього суспільного стану у зв'язку з викупом із холопства, розоренням і т. ін. 2》 Людина, що стоїть поза якимсь середовищем, суспільством, відкинута ними; відщепенець; вигнанець.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. ізгой — Ізго́й, -го́я; ізго́ї, -го́їв (гр.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. ізгой — ІЗГО́Й, я, ч. У Київській Русі — людина, що вийшла зі свого колишнього суспільного стану у зв’язку з викупом із холопства, розоренням і т. ін.  Словник української мови в 11 томах