беззаперечний

беззапере́чний

-а, -е.

Якого не можна заперечити; безспірний.

|| Який не допускає заперечень; категоричний.

Беззаперечне стягнення — примусове стягнення коштів без звернення до суду, арбітражного суду, іншого органу, який розглядає майнові суперечки.

Беззаперечні факти — у цивільному праві і процесі – обставини, значущі для правильного вирішення цивільної справи.

Значення в інших словниках

1. беззаперечний — беззапере́чний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. беззаперечний — БЕЗЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е. Якого не можна заперечити; безспірний. Жінка завжди може підвести беззаперечні теоретичні підвалини будь-яким своїм почуттям (О. Іваненко); Відповідальність за порушення закону в правовій державі повинна бути беззаперечною (з газ.  Словник української мови у 20 томах
3. беззаперечний — див. покірний; слабодухий  Словник синонімів Вусика
4. беззаперечний — БЕЗПЕРЕ́ЧНИЙ (який не викликає і не може викликати заперечень), НЕЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, БЕЗЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, НЕЗАПЕРЕ́ЧЛИВИЙ рідше; НЕСПРОСТО́ВНИЙ, НЕВІДПО́РНИЙ (який не може бути спростований).  Словник синонімів української мови
5. беззаперечний — БЕЗЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е. Якого не можна заперечити; безспірний. Вона з молодих літ заопікувалася садом і стала беззаперечним авторитетом для жінок селища в цій галузі (Ю. Янов., Мир, 1956, 262); // Який не допускає заперечень; категоричний. — Брешеш!...  Словник української мови в 11 томах