беззаперечний
БЕЗЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е.
Якого не можна заперечити; безспірний.
Жінка завжди може підвести беззаперечні теоретичні підвалини будь-яким своїм почуттям (О. Іваненко);
Відповідальність за порушення закону в правовій державі повинна бути беззаперечною (з газ.);
// Який не допускає заперечень; категоричний.
– Брешеш! – сказав беззаперечним тоном баришник (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)