бенефіцій

бенефі́цій

-я, ч.

1》 В період раннього середньовіччя у Західній Європі – землеволодіння, яке дарував король (інший великий феодал) у довічне користування васалу за умови несення військової чи адміністративної служби.

2》 Послуга, пільга, привілей, що надаються власникові страхового полісу.

Значення в інших словниках

1. бенефіцій — бенефі́цій іменник чоловічого роду іст.  Орфографічний словник української мови
2. бенефіцій — БЕНЕФІ́ЦІЙ, ю, ч., БЕНЕФІ́ЦІЯ, ї, ж. 1. У ранньофеодальній Західній Європі – земля, подарована або надана королем чи монархом у довічне користування за сумлінне виконання певних обов'язків (найчастіше військових чи адміністративних).  Словник української мови у 20 томах