бенефіція

бенефі́ція

-ї, ж., іст.

Земля, надана в користування (звичайно довічно) або подарована королем за службу.

|| Всяке майно чи прибутки католицького духовенства, пов'язані з церковною посадою.

Значення в інших словниках

1. бенефіція — бенефі́ція іменник жіночого роду королівський дар іст.  Орфографічний словник української мови
2. бенефіція — БЕНЕФІ́ЦІЯ див. бенефі́цій.  Словник української мови у 20 томах
3. бенефіція — бенефі́ція (від лат. beneficium – благодіяння) 1. В ранньофеодальній Західній Європі (8 – 12 ст.) надання королем або іншим великим землевласником васалові у довічне володіння землі за виконання певних військових чи адмінісіративних обов’язків.  Словник іншомовних слів Мельничука
4. бенефіція — У середньовіччі земельне володіння, надане васалові за умови несення ним окреслених повинностей; поклала початок ленному обов'язкові.  Універсальний словник-енциклопедія
5. бенефіція — Бенефі́ція, -ції, -цією; -фі́ції, -цій  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. бенефіція — БЕНЕФІ́ЦІЯ, ї, ж., іст. Земля, надана в користування (звичайно довічно) або подарована королем за службу. Практикувалися також і князівські бенефіції, тобто земельні пожалування тим або іншим особам за будь-які заслуги (Нариси стар. іст.  Словник української мови в 11 томах