бенефіція
БЕНЕФІ́ЦІЯ, ї, ж., іст. Земля, надана в користування (звичайно довічно) або подарована королем за службу.
Практикувалися також і князівські бенефіції, тобто земельні пожалування тим або іншим особам за будь-які заслуги (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 484);
// Всяке майно чи прибутки католицького духовенства, пов’язані з церковною посадою.
Словник української мови (СУМ-11)