бундівець

бу́ндівець

-вця, ч., іст.

Член Бунду.

Значення в інших словниках

1. бундівець — бу́ндівець іменник чоловічого роду, істота іст.  Орфографічний словник української мови
2. бундівець — БУ́НДІВЕЦЬ, вця, ч., іст. Член Бунду – політичної партії, що об'єднувала єврейських робітників і ремісників західних областей Російської імперії і діяла з 90-х років XIX ст. до 40-х років XX ст.  Словник української мови у 20 томах
3. бундівець — БУ́НДІВЕЦЬ, вця, ч. Член Бунду. З історії робітничого руху відомо, що в 1903 році бундівці вийшли з партії.. (Ленін, 19, 1950, 65).  Словник української мови в 11 томах