бундівець

БУ́НДІВЕЦЬ, вця, ч. Член Бунду.

З історії робітничого руху відомо, що в 1903 році бундівці вийшли з партії.. (Ленін, 19, 1950, 65).

Значення в інших словниках

1. бундівець — бу́ндівець іменник чоловічого роду, істота іст.  Орфографічний словник української мови
2. бундівець — -вця, ч., іст. Член Бунду.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бундівець — БУ́НДІВЕЦЬ, вця, ч., іст. Член Бунду – політичної партії, що об'єднувала єврейських робітників і ремісників західних областей Російської імперії і діяла з 90-х років XIX ст. до 40-х років XX ст.  Словник української мови у 20 томах