видючий

видю́чий

-а, -е.

Який бачить, має зір; зрячий.

|| у знач. ім. видючий, -чого, ч.

|| Який дуже добре бачить.

Значення в інших словниках

1. видючий — видю́чий 1 прикметник який бачить видю́чий 2 іменник чоловічого роду, істота зряча людина  Орфографічний словник української мови
2. видючий — ВИДЮ́ЧИЙ, а, е, розм. Який бачить, має зір; зрячий. Видюче її око заіскрилося радістю, невидюче почало блимати (Панас Мирний); // Який дуже добре бачить. Очі [у птиці] видючі – за тридев'ять земель бачить (Ю. Яновський); // у знач. ім. видю́чий, чого...  Словник української мови у 20 томах
3. видючий — всевидю́ще (всеви́дяче, видю́че і т. ін.) о́ко. 1. чиє. Здатність все помічати, бачити, про все швидко дізнаватися, знати. Всевидюще око двадцятирічного командира слідкувало за всіма розрахунками (М.  Фразеологічний словник української мови
4. видючий — ЗІРКИ́Й (який має гострий зір), ГОСТРОЗО́РИЙ, ГОСТРОО́КИЙ, БИСТРОО́КИЙ, ЗІРКА́ТИЙ розм., ОКА́ТИЙ (ОКА́СТИЙ) розм., ВИДЮ́ЧИЙ (ВИДЮ́ЩИЙ) розм. І зіркий у мене був син, ой, який же зіркий, усе на світі бачив (П.  Словник синонімів української мови
5. видючий — ВИДЮ́ЧИЙ, а, е. Який бачить, має зір; зрячий. Видюче її [Солохи] око заіскрилося радістю, невидюче почало блимати (Мирний, І, 1954, 57); // у знач. ім. видю́чий, чого, ч. Йде видючий і сліпий, Та й каже видючий: "Ото, брате, синій гай! Ото ліс дрімучий!...  Словник української мови в 11 томах