вимова

вимо́ва

-и, ж.

1》 Спосіб вимовляння слів, окремих звуків.

|| Особливості звукової системи якої-небудь мови, діалекту.

2》 діал. Домовленість, умова.

Значення в інших словниках

1. вимова — Вимо́ва: Ви́мова: — ораторський хист [46-1;46-2] — умова [V]  Словник з творів Івана Франка
2. вимова — (манера вимовляти слова) дикція, говірка, книжн. прононс.  Словник синонімів Полюги
3. вимова — вимо́ва іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
4. вимова — ВИМОВА – АКЦЕНТ Вимова. Спосіб вимовляння слів, звуків; особливості звукової системи якоїсь мови, діалекту: дитяча вимова, полтавська м’яка вимова, французька вимова, уповільнена вимова, чіткість вимови. Акцент, -у.  Літературне слововживання
5. вимова — Дикція, (чужа) акцент;  Словник синонімів Караванського
6. вимова — [виемова] -вие, д. і м. -в'і  Орфоепічний словник української мови
7. вимова — ВИМО́ВА, и, ж. 1. Спосіб вимовляння слів, окремих звуків. Слухають діти, як Галя співає, а далі знов тихі слова з казки немов ллються одно за одним у чудовій дитячій вимові (Б.  Словник української мови у 20 томах
8. вимова — див. акцент  Словник синонімів Вусика
9. вимова — ВИМО́ВА (спосіб, манера вимовляти слова), ДИ́КЦІЯ, ГОВІ́РКА розм., ГО́ВІР розм., ПРОНО́НС книжн. рідко (щодо французької мови). Обдарований незвичайним даром вимови, він зразу думав зовсім посвятитися театрові (І.  Словник синонімів української мови
10. вимова — Вимо́ва, -ви; вимо́ви, вимо́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. вимова — ВИМО́ВА, и, ж. Спосіб вимовляння слів, окремих звуків. Слухають діти, як Галя співає, а далі знов тихі слова з казки немов ллються одно за одним у чудовій дитячій вимові (Гр.  Словник української мови в 11 томах
12. вимова — Вимова, -ви ж. 1) Выговоръ, произношеніе. Ном. № 6072. 2) Обусловленное договоромъ добавочное вознагражденіе. Вимова така: окромі грошей, одежа й харч. 3) Отговорка. ум. вимовка. Ти береш тридцять рублів, а вимовна яка есть у тебе? Хоч свита або що? Зміев. у.  Словник української мови Грінченка