винуватити

винува́тити

-ачу, -атиш, недок., наказ. сп. винувать; перех.

Вважати кого-небудь винним, висловлювати впевненість у чиїйсь вині, провині.

Значення в інших словниках

1. винуватити — винува́тити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. винуватити — ВИНУВА́ТИТИ, а́чу, а́тиш; наказ. сп. винува́ть; недок., кого, що. Вважати кого-, що-небудь винним, висловлювати впевненість у чиїйсь вині, провині. – Ну, а за що ж то Загнибіда загубив свою жінку? – спитався Колісник ..  Словник української мови у 20 томах
3. винуватити — див. нарікати; підозрівати  Словник синонімів Вусика
4. винуватити — ЗВИНУВА́ЧУВАТИ кого в чому (вважати кого-небудь винним у чомусь), ОБВИНУВА́ЧУВАТИ, ВИНИ́ТИ кого за що, в чому, ОСКА́РЖУВАТИ заст.; ВИНУВА́ТИТИ перев. без додатка, ІНКРИМІНУВА́ТИ кому що, кого в чому; ПРИПИ́СУВАТИ, ПРИШИВА́ТИ розм. (перев. безпідставно).  Словник синонімів української мови
5. винуватити — ВИНУВА́ТИТИ, а́чу, а́тиш, недок.; наказ, сп. винува́ть; перех. Вважати кого-небудь винним, висловлювати впевненість у чиїйсь вині, провині. — Ну, а за що ж то Загнибіда загубив свою жінку? — спитався Колісник..  Словник української мови в 11 томах