винуватити
ВИНУВА́ТИТИ, а́чу, а́тиш; наказ. сп. винува́ть; недок., кого, що.
Вважати кого-, що-небудь винним, висловлювати впевненість у чиїйсь вині, провині.
– Ну, а за що ж то Загнибіда загубив свою жінку? – спитався Колісник .. – Усяко кажуть: одні його винуватять, другі її (Панас Мирний);
Хто живий, не винувать живого! (М. Рильський);
– Не долю й нечистого, а зайву чарку винувать. Через неї обезглузділи обоє (М. Стельмах);
Екс-губернатор має неоціненний досвід проведення виборів, чудово обізнаний з усіма технологіями своїх опонентів, і якщо не зумів знайти їм протидії, то повинен винуватити лише себе (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)