винуватиця
ВИНУВА́ТИЦЯ, і, ж.
Жін. до винува́тець.
Її єдину вважала [Дзвінка] винуватицею свого нещастя (В. Гжицький);
Мусять шмагонути кожна [із послушниць] винуватицю як слід, по заголеному тілу... (О. Гончар);
Наказуємо покарати Явдоху Івонову тілесною карою публічно, при стоянні трьох днів та ночей біля ганебного стовпа, а Івану Пошивайлу, її чоловіку, та їй, як винуватиці, заплатити вину панську та урядову з відібранням на уряд худоби (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)