винуватиця —
винува́тиця іменник жіночого роду, істота
Орфографічний словник української мови
винуватиця —
-і. Жін. до винуватець.
Великий тлумачний словник сучасної мови
винуватиця —
ВИНУВА́ТИЦЯ, і, ж. Жін. до винува́тець. Її єдину вважала [Дзвінка] винуватицею свого нещастя (В. Гжицький); Мусять шмагонути кожна [із послушниць] винуватицю як слід, по заголеному тілу... (О.
Словник української мови у 20 томах
винуватиця —
ВИНУВА́ТИЦЯ, і, ж. Жін. до винува́тець. Мусять шмагонути кожна [із послушниць] винуватицю, як слід, по заголеному тілу… (Гончар, Таврія, 1952, 127); Її [княгиню] єдину вважала [Дзвінка] винуватицею свого нещастя (Гжицький, Опришки, 1962, 82).
Словник української мови в 11 томах