винуватиця
ВИНУВА́ТИЦЯ, і, ж. Жін. до винува́тець.
Мусять шмагонути кожна [із послушниць] винуватицю, як слід, по заголеному тілу… (Гончар, Таврія, 1952, 127);
Її [княгиню] єдину вважала [Дзвінка] винуватицею свого нещастя (Гжицький, Опришки, 1962, 82).
Словник української мови (СУМ-11)