1. Словник української мови в 11 томах

винуватиця

ВИНУВА́ТИЦЯ, і, ж. Жін. до винува́тець.

Мусять шмагонути кожна [із послушниць] винуватицю, як слід, по заголеному тілу… (Гончар, Таврія, 1952, 127);

Її [княгиню] єдину вважала [Дзвінка] винуватицею свого нещастя (Гжицький, Опришки, 1962, 82).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. винуватиця — винува́тиця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. винуватиця — -і. Жін. до винуватець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. винуватиця — ВИНУВА́ТИЦЯ, і, ж. Жін. до винува́тець. Її єдину вважала [Дзвінка] винуватицею свого нещастя (В. Гжицький); Мусять шмагонути кожна [із послушниць] винуватицю як слід, по заголеному тілу... (О. Словник української мови у 20 томах
  4. винуватиця — Винува́тиця, -ці; -тиці, -тиць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)