1. Словник української мови в 11 томах

винуватити

ВИНУВА́ТИТИ, а́чу, а́тиш, недок.; наказ, сп. винува́ть; перех. Вважати кого-небудь винним, висловлювати впевненість у чиїйсь вині, провині.

— Ну, а за що ж то Загнибіда загубив свою жінку? — спитався Колісник.. — Усяко кажуть: одні його винуватять, другі її (Мирний, III, 1954, 145);

Хто живий, не винувать живого! (Рильський, І, 1956, 112).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. винуватити — винува́тити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. винуватити — -ачу, -атиш, недок., наказ. сп. винувать; перех. Вважати кого-небудь винним, висловлювати впевненість у чиїйсь вині, провині. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. винуватити — ВИНУВА́ТИТИ, а́чу, а́тиш; наказ. сп. винува́ть; недок., кого, що. Вважати кого-, що-небудь винним, висловлювати впевненість у чиїйсь вині, провині. – Ну, а за що ж то Загнибіда загубив свою жінку? – спитався Колісник .. Словник української мови у 20 томах
  4. винуватити — див. нарікати; підозрівати Словник синонімів Вусика
  5. винуватити — ЗВИНУВА́ЧУВАТИ кого в чому (вважати кого-небудь винним у чомусь), ОБВИНУВА́ЧУВАТИ, ВИНИ́ТИ кого за що, в чому, ОСКА́РЖУВАТИ заст.; ВИНУВА́ТИТИ перев. без додатка, ІНКРИМІНУВА́ТИ кому що, кого в чому; ПРИПИ́СУВАТИ, ПРИШИВА́ТИ розм. (перев. безпідставно). Словник синонімів української мови