1. Словник української мови у 20 томах

винуватиця

ВИНУВА́ТИЦЯ, і, ж.

Жін. до винува́тець.

Її єдину вважала [Дзвінка] винуватицею свого нещастя (В. Гжицький);

Мусять шмагонути кожна [із послушниць] винуватицю як слід, по заголеному тілу... (О. Гончар);

Наказуємо покарати Явдоху Івонову тілесною карою публічно, при стоянні трьох днів та ночей біля ганебного стовпа, а Івану Пошивайлу, її чоловіку, та їй, як винуватиці, заплатити вину панську та урядову з відібранням на уряд худоби (Валерій Шевчук).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. винуватиця — винува́тиця іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. винуватиця — -і. Жін. до винуватець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. винуватиця — Винува́тиця, -ці; -тиці, -тиць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. винуватиця — ВИНУВА́ТИЦЯ, і, ж. Жін. до винува́тець. Мусять шмагонути кожна [із послушниць] винуватицю, як слід, по заголеному тілу… (Гончар, Таврія, 1952, 127); Її [княгиню] єдину вважала [Дзвінка] винуватицею свого нещастя (Гжицький, Опришки, 1962, 82). Словник української мови в 11 томах