вирушати

вируша́ти

-аю, -аєш, недок., вирушити, -шу, -шиш, док.

Починати йти, їхати; виходити, виїжджати звідки-небудь, прямувати кудись.

Значення в інших словниках

1. вирушати — вируша́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. вирушати — див. РУШАТИ; (в дорогу) вибиратися; док. ВИРУШИТИ, ф. махнути,  Словник синонімів Караванського
3. вирушати — [виерушатие] -айу, -айеиш  Орфоепічний словник української мови
4. вирушати — ВИРУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РУШИТИ, шу, шиш, док. Починати йти, їхати; виходити, виїжджати звідки-небудь або відправлятися кудись.  Словник української мови у 20 томах
5. вирушати — вируша́ти / ви́рушити в оста́нню путь. Помирати. — Прости мене, мій дорогий! — обняв (Сурен) Велесича, неначе той був добрим давнім другом.— Я так хворів, що вже збирався вирушити в останню путь... (Василь Шевчук).  Фразеологічний словник української мови
6. вирушати — ВІДПРАВЛЯ́ТИСЯ (починати відхід, від'їзд, відліт з якого-небудь місця), ВИРУША́ТИ, РУША́ТИ, ВІДБУВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про людей — пішки; про поїзди, пароплави); ВІД'ЇЖДЖА́ТИ, ВІД'ЇЗДИ́ТИ (про людей, наземний транспорт); ВИЇЖДЖА́ТИ...  Словник синонімів української мови
7. вирушати — ВИРУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РУШИТИ, шу, шиш, док. Починати йти, їхати; виходити, виїжджати звідки-небудь, направлятися кудись. Діти посходилися вже годину тому назад, але не вирушали (Фр.  Словник української мови в 11 томах