відволікати

відволіка́ти

-аю, -аєш, недок., відволокти, -очу, -очеш і відволікти, -ічу, -ічеш; мин. ч. відволік, -локла, -локло; док., перех.

1》 Волочучи кого-, що-небудь, віддаляти від певного місця.

2》 перен. Відвертати, відривати когось або щось від кого-, чого-небудь. Відволікати увагу.

3》 також без додатка, з інфін., перен. Відтягати виконання чого-небудь на пізніше.

Значення в інших словниках

1. відволікати — відволіка́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відволікати — ВІДВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВОЛОКТИ́, очу́, оче́ш, ВІДВОЛІКТИ́, ічу́, іче́ш; мин. ч. відволі́к, локла́, ло́; док. 1. кого, що. Волочучи кого-, що-небудь, віддаляти від певного місця; відтягувати.  Словник української мови у 20 томах
3. відволікати — ВІДТЯГА́ТИ (тягнучи, переміщати в інше місце), ВІДТЯ́ГУВАТИ, ВІДСУВА́ТИ, ВІДВОЛІКА́ТИ (переміщати волочачи). — Док.: відтягти́, відтягну́ти, відсу́нути, відволокти́ (відволікти́).  Словник синонімів української мови
4. відволікати — ВІДВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВОЛОКТИ́, очу́, оче́ш і ВІДВОЛІКТИ́, ічу́, іче́ш; мин. ч. відволі́к, локла́, ло́; док., перех. 1. Волочучи кого-, що-небудь, віддаляти від певного місця.  Словник української мови в 11 томах
5. відволікати — Відволікати, -каю, -єш сов. в. відволокти, -чу, -чеш, гл. Оттаскивать, оттащить, оттягивать, оттянуть.  Словник української мови Грінченка