відволікати
ВІДВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВОЛОКТИ́, очу́, оче́ш, ВІДВОЛІКТИ́, ічу́, іче́ш; мин. ч. відволі́к, локла́, ло́; док.
1. кого, що. Волочучи кого-, що-небудь, віддаляти від певного місця; відтягувати.
Я вже живосилом одволокла Катрю од дверей хатніх (Марко Вовчок);
[Стеха:] Весною коровка [корівка] одійшла, думка була, що ось-ось буде з телям, аж прийшлось у прірву її відволокти (М. Кропивницький).
2. тільки відволіка́ти, відволікти́, кого, що, перен. Відвертати, відривати когось або щось від кого-, чого-небудь.
Згадка на якусь мить відволікає думи Христини від дійсності (М. Стельмах);
Вже минула буря. Бенедикт зробив своє, відволік від себе Андріїв гнів (А. Хижняк).
3. тільки відволіка́ти, відволікти́, що, також без дод. і з інфін., перен. Відтягувати виконання чого-небудь на пізніше, відкладати що-небудь надалі.
– Казав – затули [вікно] чим-небудь, чого одволікаєш? (С. Васильченко);
Фурманам сподобалась шляхтичева садиба, і вони все одволікали запрягати: в одного з возом щось трапилось, а другий, бач, коні не встиг підгодувати (Олесь Досвітній);
Він, одержавши листа, не квапився навмисне його розпечатувати, відволікаючи ту приємну й хвилюючу мить (І. Багряний).
4. що, перен. Забирати, вилучати що-небудь.
Лізинг дозволяє підприємствам отримувати обладнання і розпочинати його експлуатацію, не відволікаючи коштів з обороту (з наук. літ.);
Тіньова сфера змушує працювати на себе, відволікаючи загальнодержавні ресурси, створює новий порядок розподілу суспільного продукту (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)