відволікати
ВІДВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВОЛОКТИ́, очу́, оче́ш і ВІДВОЛІКТИ́, ічу́, іче́ш; мин. ч. відволі́к, локла́, ло́; док., перех.
1. Волочучи кого-, що-небудь, віддаляти від певного місця.
Я вже живосилом одволокла Катрю од дверей хатніх (Вовчок, І, 1955, 202);
[Стеха:] Весною коровка одійшла, думка була, що ось-ось буде з телям, аж прийшлось у прірву її відволокти (Кроп., І, 1958, 462).
2. перен. Відвертати, відривати когось або щось від кого-, чого-небудь.
У вихідний день школяреві рекомендується читати художню літературу, яка не тільки розвиває, але й відволікає його від звичайних інтересів (Шк. гігієна, 1954, 265);
Згадка на якусь мить відволікає думи Христини від дійсності (Стельмах, Хліб.., 1959, 591);
Вже минула буря. Бенедикт зробив своє, відволік від себе Андріїв гнів (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 94).
◊ Відволіка́ти (відволікти́) ува́гу — те саме, що Відверта́ти ува́гу ( див. відверта́ти).
Ми говорили про інше, але мою увагу весь час одволікали гнізда лелек на хатах (Смолич, День.., 1950, 70);
Коли [Л. Ліницька] починала читати, то хотіла лише відволіктй увагу товаришів од гірких думок (Мартич, Повість про нар. артиста. 1954, 199).
3. також без додатка і з інфін., перен. Відтягати виконання чого-небудь на пізніше.
— Казав — затули [вікно] чим-небудь, чого одволікаєш? (Вас., II, 1959, 214);
Фурманам сподобалась шляхтичева садиба, і вони все одволікали запрягати: в одного з возом щось трапилось, а другий, бач, коні не встиг підгодувати (Досв., Вибр., 1959, 60).
Словник української мови (СУМ-11)