відволікати

ВІДВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДВОЛОКТИ́, очу́, оче́ш і ВІДВОЛІКТИ́, ічу́, іче́ш; мин. ч. відволі́к, локла́, ло́; док., перех.

1. Волочучи кого-, що-небудь, віддаляти від певного місця.

Я вже живосилом одволокла Катрю од дверей хатніх (Вовчок, І, 1955, 202);

[Стеха:] Весною коровка одійшла, думка була, що ось-ось буде з телям, аж прийшлось у прірву її відволокти (Кроп., І, 1958, 462).

2. перен. Відвертати, відривати когось або щось від кого-, чого-небудь.

У вихідний день школяреві рекомендується читати художню літературу, яка не тільки розвиває, але й відволікає його від звичайних інтересів (Шк. гігієна, 1954, 265);

Згадка на якусь мить відволікає думи Христини від дійсності (Стельмах, Хліб.., 1959, 591);

Вже минула буря. Бенедикт зробив своє, відволік від себе Андріїв гнів (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 94).

◊ Відволіка́ти (відволікти́) ува́гу — те саме, що Відверта́ти ува́гу ( див. відверта́ти).

Ми говорили про інше, але мою увагу весь час одволікали гнізда лелек на хатах (Смолич, День.., 1950, 70);

Коли [Л. Ліницька] починала читати, то хотіла лише відволіктй увагу товаришів од гірких думок (Мартич, Повість про нар. артиста. 1954, 199).

3. також без додатка і з інфін., перен. Відтягати виконання чого-небудь на пізніше.

— Казав — затули [вікно] чим-небудь, чого одволікаєш? (Вас., II, 1959, 214);

Фурманам сподобалась шляхтичева садиба, і вони все одволікали запрягати: в одного з возом щось трапилось, а другий, бач, коні не встиг підгодувати (Досв., Вибр., 1959, 60).