відриватися

відрива́тися

I -аюся, -аєшся, недок., відірватися, -ірвуся, -ірвешся, док.

1》 Відділятися, відокремлюватися від цілого внаслідок поштовху або під дією власної ваги.

2》 перен. Відходити, віддалятися від кого-, чого-небудь.

|| Стрімко підніматися з землі.

|| Залишати когось далеко позаду або збоку; віддалятися.

3》 перев. у сполуч. зі сл. очі, погляд, перен. Переставати дивитися на кого-, що-небудь.

4》 перен. Переставати щось робити, чимось займатися.

5》 перен. Поривати зв'язки з ким-, чим-небудь; ставати далеким, відчужуватися.

|| Втрачати зв'язок із чим-небудь.

6》 тільки недок. Пас. до відривати I.

II -аюся, -аєшся, недок., відритися, -июся, -иєшся, док.

Риючи, відкопуватися.

Значення в інших словниках

1. відриватися — відрива́тися 1 дієслово недоконаного виду відділятися відрива́тися 2 дієслово недоконаного виду відкопуватися  Орфографічний словник української мови
2. відриватися — [в'ідриеватиес'а] -айеіц':а, -айуц':а  Орфоепічний словник української мови
3. відриватися — ВІДРИВА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., ВІДІРВА́ТИСЯ, ірву́ся, і́рве́шся, док. 1. Відділятися, відокремлюватися від цілого. З лускотом одривались [од хвиль] довгі китиці піни і злітали догори (М.  Словник української мови у 20 томах
4. відриватися — (-аюся, -аєшся) недок., мол., схвальн. Приємно проводити час, отримувати задоволення, відпочивати — Там гуляли якісь хорвати — Це наші друзі-дальнобійники. Вони тут часто відриваються (С.  Словник жарґонної лексики української мови
5. відриватися — відрива́тися / відірва́тися від життя́ (від землі́). Втрачати почуття реальності. (Хоменко:) Коли людина відривається від життя, то це і є найбільше лихо (З. Мороз); Чимало живуть без врахування потреб життя.  Фразеологічний словник української мови
6. відриватися — ВІДДІЛЯ́ТИСЯ (перев. про що-небудь прикріплене — переставати бути разом із чимось), ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИСЯ, ВІДРИВА́ТИСЯ (внаслідок поштовху, потягнення); ВІДСТАВА́ТИ, ВІДПАДА́ТИ, ВІДВА́ЛЮВАТИСЯ (перев.  Словник синонімів української мови
7. відриватися — ВІДРИВА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., ВІДІРВА́ТИСЯ, ірву́ся, ірве́шся, док. 1. Відділятися, відокремлюватися від цілого внаслідок поштовху, потягнення або під дією власної ваги. З лускотом одривались [од хвиль] довгі китиці піни і злітали догори (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах