вітрюга

вітрю́га

-и, ч.

Збільш. до вітер.

Значення в інших словниках

1. вітрюга — вітрю́га́ іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. вітрюга — ВІТРЮ́ГА, и, ч. Збільш. до ві́тер 1. Вітрюга такий, що аж хист вириває з землі навкруг пасіки (Б. Грінченко); Ну й зима – хуртеча та вітрюга. Ні проїхати, ані пройти (Л. Первомайський); – Чортам та відьмам тут тільки жити... Вітрюга який... (О.  Словник української мови у 20 томах
3. вітрюга — ВІТРЮГА́, и́, ч. Збільш. до ві́тер. Ну й зима — хуртеча та вітрюга. Ні проїхати, ані пройти (Перв., І, 1958, 169); — Чортам та відьмам тут тільки жити… Вітрюга який… (Гончар, II, 1959, 431).  Словник української мови в 11 томах
4. вітрюга — Вітрюга, -ги м. Очень сильный вѣтеръ. Лебед. у.  Словник української мови Грінченка