глашатай

глаша́тай

-я, ч.

1》 іст. Те саме, що оповісник.

2》 чого, перен., уроч. Той, хто прилюдно проголошує що-небудь і бореться за його здійснення.

Значення в інших словниках

1. глашатай — глаша́тай іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. глашатай — ГЛАША́ТАЙ, я, ч. 1. іст. Те саме, що опові́сник. Ледь зарожевів глід, як по кутках пішли глашатаї (Ф. Бурлака); Імператор спершу послав під стіну сурмачів з глашатаями, щоб запропонували болгарам відчинити браму й пустити ромеїв (П.  Словник української мови у 20 томах
3. глашатай — див. ангел; вісник; оповісник  Словник синонімів Вусика
4. глашатай — ОПОВІ́СНИК (той, хто оповіщає когонебудь про щось), ОБ'Я́ВНИК рідко, ОКЛИ́ЧНИК рідко, ГЛАША́ТАЙ іст., ПОКЛИ́КАЧ іст., КЛИКУ́Н іст., БОХТА́Р діал.; ГЕРО́ЛЬД іст. (при дворах європейських монархів). Гучний голос оповісника.. покотився..  Словник синонімів української мови
5. глашатай — ГЛАША́ТАЙ, я, ч. 1. іст. Те саме, що опові́сник. Городян скликали на віче дзвоном або через глашатаїв (Іст. СРСР, 1, 1956, 55); Ледь зарожевів глід, як по кутках пішли глашатаї (Бурл., О. Вересай, 1959, 34). 2. чого, перен., уроч.  Словник української мови в 11 томах