глухота
глухота́
-и, ж.
Стан за знач. глухий 1), 4).
Мозкова глухота — загальний термін, що його використовують для позначення будь-якої форми глухоти, спричиненої ушкодженнями мозку.
Нервова глухота — глухота, що виникає внаслідок будь-якого неврологічного розладу слухових рецепторів.
Сірчана глухота — спеціальний термін для позначення втрати слуху внаслідок накопичення вушної сірки.
Великий тлумачний словник сучасної української мови