глухота

ГЛУХОТА́, и́, ж.

Стан за знач. глухи́й.

Його педантична акуратність і автоматична точність при всіх вадах – глухоті, сліпоті й німоті .. – все це було незвичайне, незрозуміле і дратувало (Ю. Смолич);

– Що твої ради-поради, коли вони раз у раз розбиваються об стіну душевної глухоти... (О. Гончар);

Помовчав, виждавши, щоб зникла глухота голосу і слова набрали легкого подиху (Г. Усач);

Довкола мене глухота і нудьга, а самій власні думки безнастанно пережовувати – це і томить і не доводить ні до чого (О. Кобилянська).

Значення в інших словниках

1. глухота — глухота́ іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. глухота — -и, ж. Стан за знач. глухий 1), 4). Мозкова глухота — загальний термін, що його використовують для позначення будь-якої форми глухоти, спричиненої ушкодженнями мозку.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. глухота — Погіршення або втрата здатності відчувати і розрізняти акустичні імпульси.  Універсальний словник-енциклопедія
4. глухота — ГЛУХОТА́, и́, ж. Стан за знач. глухи́й 1, 4. У новонароджених в перші дні життя буває відносна глухота, зв’язана з особливостями будови у них вуха (Шк.  Словник української мови в 11 томах
5. глухота — Глухота, -ти ж. Глухота.  Словник української мови Грінченка