глухуватий

ГЛУХУВА́ТИЙ, а, е.

1. Трохи глухий (у 1 знач.).

Демид, контужений з вiйни i вiдтодi глухуватий, лупає очима, щось хоче спитати (О. Гончар);

У сорок першому році його батько, хоч був глухуватий після контузії, одержаної ще в першу світову війну, пішов на фронт (П. Загребельний).

2. Не зовсім дзвінкий; неголосний, приглушений.

Раптом Жанна почула трохи змінений хрипотою, глухуватий, але таки ж його, батьків голос (М. Руденко);

Мелодія гусел гучнішала, глухуватий голос Бояна чітко карбував слова жартівливої пісні (О. Бердник).

Значення в інших словниках

1. глухуватий — глухува́тий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. глухуватий — -а, -е. 1》 Трохи глухий (у 1 знач.). 2》 Не зовсім дзвінкий; неголосний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. глухуватий — див. глухий  Словник синонімів Вусика
4. глухуватий — ГЛУХИ́Й (про голос, звуки — який нечітко чується); ПРИГЛУ́ШЕНИЙ (трохи стишений); ПРИГЛУ́ХЛИЙ, ГЛУХУВА́ТИЙ розм., ЗАТУШКО́ВАНИЙ розм.  Словник синонімів української мови
5. глухуватий — Глухува́тий, -та, -те  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. глухуватий — ГЛУХУВА́ТИЙ, а, е. 1. Трохи глухий (у 1 знач.). У сорок першому році його батько, хоч був глухуватий після контузії, одержаної ще в першу світову війну, пішов на фронт (Загреб., Спека, 1961, 34). 2. Не зовсім дзвінкий; неголосний.  Словник української мови в 11 томах