Значення в інших словниках
-
голосище —
голоси́ще іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
-
голосище —
ГОЛОСИ́ЩЕ, а, ч., розм. Те саме, що голоси́на. – Іди собі, швабе! – найгуркотливішими низами дужого свого голосища гримнув кобзар (О. Ільченко); – А тепер пісню на дорогу. – Якої ж? – стрепенувся веселогубий Демко Бойко, що мав не голос, а голосище (М.
Словник української мови у 20 томах
-
голосище —
див. голос
Словник синонімів Вусика
-
голосище —
ГО́ЛОС (звуки, які видає людина, деякі тварини), ГЛАС заст., поет.; ГОЛОСИ́НА розм., ГОЛОСИ́ЩЕ розм. (сильний або грубий). Заніміли, поникли, погасли ліси, І людські, і пташині мовчать голоси (М. Рильський); Аж ось чую тихий глас матушки моєї (Я.
Словник синонімів української мови
-
голосище —
ГОЛОСИ́ЩЕ, а, ч. Збільш. до го́лос 1, 3. — Іди собі, швабе! — найгуркотливішими низами дужого свого голосища гримнув кобзар (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 466).
Словник української мови в 11 томах