городник

горо́дник

I -а, ч.

1》 Той, хто займається городництвом; овочівник.

|| розм. Той, хто торгує городиною.

2》 іст. Селянин феодально-кріпосницької України, який мав невелику присадибну ділянку (город) і відбував панщину.

II -а, ч., іст.

Ремісник-будівельник, який споруджував міські укріплення, огорожі.

Значення в інших словниках

1. городник — горо́дник 1 іменник чоловічого роду, істота овочівник горо́дник 2 іменник чоловічого роду, істота будівельник  Орфографічний словник української мови
2. городник — ГОРО́ДНИК¹, а, ч. 1. Той, хто займається городництвом; овочівник. Просився вовк у пастухи, а свиня в городники (примовка); Жовтіє охрою хата Никифора Самохи, що в радгоспі служить як городник, – треба довідатися, чи живий (В.  Словник української мови у 20 томах
3. городник — ОВОЧІВНИ́К (той, хто вирощує овочі), ГОРО́ДНИК, ОВОЧА́Р розм., ОГОРО́ДНИК розм. рідше. Справжній овочівник ніколи не посадить помідори після помідорів, картоплі або після інших пасльонових. Зробить це він щонайменше через чотири роки (з журналу); Городник Данило людина тут нова (В. Козаченко).  Словник синонімів української мови
4. городник — ГОРО́ДНИК¹, а, ч. 1. Той, хто займається городництвом; овочівник. Просився вовк у пастухи, а свиня в городники (Укр.. присл.., 1955, 156); Великою популярністю користуються виступи найстарішого городника колгоспу (Рад. Укр., 19.УІІІ 1959, 1); // розм.  Словник української мови в 11 томах
5. городник — Городник, -ка м. 1) Огородникъ. 2) Городник. Лопата для вскапыванія огорода — деревянная и желѣзная. Гн. І. 21, 22. Шух. І. 111. Части ея: деревянный фіст, иначе держівно (рукоять) и желѣзная лопатка съ лійкою, въ которую вставлено держівно...  Словник української мови Грінченка