дичок

дичо́к

-чка, ч.

1》 розм. Те саме, що дичка.

2》 Бджолиний рій із чужої пасіки, зібраний у вулику.

3》 Дикий кінь.

4》 зах. Вівсюг.

Значення в інших словниках

1. дичок — дичо́к іменник чоловічого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. дичок — див. дикий; кінь; саджанець  Словник синонімів Вусика
3. дичок — ДИ́ЧКА (дике, некультивоване плодове дерево; його плід), ДИЧО́К розм.; ЛІСНИ́ЦЯ розм. (таке дерево, що росте в лісі). Хата ще стояла, і груша-дичка перед дідовим порогом ще росла (О.  Словник синонімів української мови
4. дичок — ДИЧО́К, чка́, ч., розм. Те саме, що ди́чка. Розказував [Рубець], коли якого дичка посадив, яку щепу щепив (Мирний, III, 1954, 147); — То ж була звичайнісінька лісова кисличка. Дичок! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 474).  Словник української мови в 11 томах
5. дичок — Дичок, -чка м. 1) = дичка. 2) Залетѣвшій изъ чужого пчельника и собранный въ улей рой пчелъ. 3) Дикая лошадь. О. 1862. I. 17. 4) = вівсюг. Вх. Лем. 410.  Словник української мови Грінченка