доччин

доччи́н

-а, -е.

Належний дочці (у 1 знач.).

|| Прикм. до дочка.

Значення в інших словниках

1. доччин — доччи́н прикметник  Орфографічний словник української мови
2. доччин — Доччи́н, -на́, -не́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
3. доччин — ДОЧЧИ́Н, а́, е́. Належний дочці (у 1 знач.). Богучариха зиркнула на вантажну машину, в якій зникли доччині речі (Кучер, Чорноморці, 1956, 72); — Тут ось, зараз, над ставком доччина хата (Донч., VI, 1957, 228); // Прикм. до дочка́.  Словник української мови в 11 томах
4. доччин — Доччин, -на, -не Дочерній, дочеринъ.  Словник української мови Грінченка