доччин

ДОЧЧИ́Н, а́, е́. Належний дочці (у 1 знач.).

Богучариха зиркнула на вантажну машину, в якій зникли доччині речі (Кучер, Чорноморці, 1956, 72);

— Тут ось, зараз, над ставком доччина хата (Донч., VI, 1957, 228);

// Прикм. до дочка́.

Байдужість доччина дражнила її (Н.-Лев., III, 1956, 65);

Доччина самостійність її не порадувала (Коз., Сальвія, 1956, 93).

Значення в інших словниках

1. доччин — доччи́н прикметник  Орфографічний словник української мови
2. доччин — -а, -е. Належний дочці (у 1 знач.). || Прикм. до дочка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. доччин — Доччи́н, -на́, -не́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. доччин — Доччин, -на, -не Дочерній, дочеринъ.  Словник української мови Грінченка