1. Словник української мови в 11 томах

доччин

ДОЧЧИ́Н, а́, е́. Належний дочці (у 1 знач.).

Богучариха зиркнула на вантажну машину, в якій зникли доччині речі (Кучер, Чорноморці, 1956, 72);

— Тут ось, зараз, над ставком доччина хата (Донч., VI, 1957, 228);

// Прикм. до дочка́.

Байдужість доччина дражнила її (Н.-Лев., III, 1956, 65);

Доччина самостійність її не порадувала (Коз., Сальвія, 1956, 93).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. доччин — доччи́н прикметник Орфографічний словник української мови
  2. доччин — -а, -е. Належний дочці (у 1 знач.). || Прикм. до дочка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. доччин — Доччи́н, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. доччин — Доччин, -на, -не Дочерній, дочеринъ. Словник української мови Грінченка