драгун

драгу́н

-а, ч.

У царській і деяких іноземних арміях – воїн кавалерійських частин, що первісно вели бій в пішому і кінному строю.

Значення в інших словниках

1. драгун — драгу́н іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. драгун — Кіннотчик, див. гусар  Словник чужослів Павло Штепа
3. драгун — Драгу́н, -на; -гу́ни, -нів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. драгун — ДРАГУ́Н, а, ч. У царській і деяких іноземних арміях — воїн кавалерійських частин, що первісно вели бій в пішому і кінному строю. Текля..  Словник української мови в 11 томах
5. драгун — Драгун, -на м. Драгунъ. Чому рано не була? — Боялася драгуна. Чуб. ІІІ. 102.  Словник української мови Грінченка