драгун

ДРАГУ́Н, а, ч. У царській і деяких іноземних арміях — воїн кавалерійських частин, що первісно вели бій в пішому і кінному строю.

Текля.. схвильовано сповістила, що то з полковим оркестром на чолі прогарцював ескадрон драгунів, присланий у Стародуб на втихомирення (Смолич, II, 1958, 38);

Перед двома днями господарювали тут польські драгуни (Ірчан, І, 1958, 284).

Значення в інших словниках

1. драгун — драгу́н іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. драгун — -а, ч. У царській і деяких іноземних арміях – воїн кавалерійських частин, що первісно вели бій в пішому і кінному строю.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. драгун — Кіннотчик, див. гусар  Словник чужослів Павло Штепа
4. драгун — Драгу́н, -на; -гу́ни, -нів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. драгун — Драгун, -на м. Драгунъ. Чому рано не була? — Боялася драгуна. Чуб. ІІІ. 102.  Словник української мови Грінченка