1. Словник української мови в 11 томах

драгун

ДРАГУ́Н, а, ч. У царській і деяких іноземних арміях — воїн кавалерійських частин, що первісно вели бій в пішому і кінному строю.

Текля.. схвильовано сповістила, що то з полковим оркестром на чолі прогарцював ескадрон драгунів, присланий у Стародуб на втихомирення (Смолич, II, 1958, 38);

Перед двома днями господарювали тут польські драгуни (Ірчан, І, 1958, 284).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. драгун — драгу́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. драгун — -а, ч. У царській і деяких іноземних арміях – воїн кавалерійських частин, що первісно вели бій в пішому і кінному строю. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. драгун — Кіннотчик, див. гусар Словник чужослів Павло Штепа
  4. драгун — Драгу́н, -на; -гу́ни, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. драгун — Драгун, -на м. Драгунъ. Чому рано не була? — Боялася драгуна. Чуб. ІІІ. 102. Словник української мови Грінченка