Великий тлумачний словник сучасної мови

заповідати

заповіда́ти

-аю, -аєш, недок., заповісти, -ім, -іси, док., перех.

1》 Висловлювати свою передсмертну волю.

|| Залишати що-небудь комусь після своєї смерті у спадок.

2》 перен. Давати які-небудь настанови, розпорядження щодо дальших дій, норм поведінки і т. ін.

3》 тільки недок., діал. Віщувати, обіцяти що-небудь.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. заповідати — (залишати в спадок) відказувати, (письмово) записувати.  Словник синонімів Полюги
  2. заповідати — Заповіда́ти. 1. Оголошувати про якусь подію. Сходини були справді гарні й дуже оживлені. Було багато людей, із інтелігенції й чернівських міщан, [...] були й люди з-поза Чернівців, головно вчителі, бо сходини заповідала "Буковина” вже 19.  Українська літературна мова на Буковині
  3. заповідати — (майно) лишати у спадок, відписувати; (з нст. щоб) наказувати, казати; (погоду) Г. казати наперед, віщувати; (майбутнє, кому) пророчити, обіцяти.  Словник синонімів Караванського
  4. заповідати — заповіда́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  5. заповідати — заповіда́ти 1. оголошувати (ст): Театр і його діячі не люблять критики; вони показують себе на сцені і бажають, щоб їх хвалили. Дирекція театру висловила своє обурення та заповіла виставу “Паливоди” на кожний день наступного тижня (Тарнавський...  Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. заповідати — ЗАЛИША́ТИ (віддавати, передавати в чиєсь користування, в спадщину і т. ін.), ЛИША́ТИ, ПОЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, ПЕРЕДАВА́ТИ, ОБЛИША́ТИ розм., ОСТАВЛЯ́ТИ (ЗОСТАВЛЯ́ТИ) рідко. — Док.  Словник синонімів української мови
  7. заповідати — Заповіда́ти, -да́ю, -да́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. заповідати — ЗАПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПОВІСТИ́, і́м, іси́, док., перех. 1. Висловлювати свою передсмертну волю. — Зятечку мій милий!..От же твоя хусточка сватаная!...  Словник української мови в 11 томах
  9. заповідати — Заповіда́ти, -да́ю, -єш сов. в. заповісти, -вім, -віси, гл. Завѣщать. Вміраючи, заповідала причепити її (хустку) тобі, як будуть її ховати. Кв. І. 112.  Словник української мови Грінченка